|
|||||||
Georgian Lessons for Kuchma
 |
|
|
LinkBack | Thread Tools | Search this Thread | Rate Thread | Display Modes |
24th November 2003, 19:10
|
|||
|
|||
24.11.2003 18:45:21
RIA-Novosti KUCHMA CALLED UPON TO “DRAW CONCLUSIONS” FROM GEORGIAN EVENTS http://www.sakartvelo.ru/article.asp?idarticle=27164 KYIV, 24 November. /Correspondent Evgenii Aleksandrov/. Ukrainian opposition politicians think that events in Georgia will be a serious warning for Ukrainian authorities in the case of falsification of the results in the presidential elections in 2004. As Aleksanr Turchinov, representative of the parliamentary faction of the Yulia Timoshenko opposition bloc, told journalists on Monday, the Ukrainian opposition plans to ensure the conduct of nationwide democratic presidential elections, and that “the Georgian events will be a serious warning to the authorities about attempts to totally falsify the results of the elections.” The Ukrainian National Party, part of the opposition Viktor Yushchenko bloc, on Monday called on Ukrainian President Leonid Kuchma to “draw conclusions from Georgian events, and to provide the Ukrainian people with the realization of their constitutional right to freely and democratically elect a new head of the Ukrainian state in the fall of 2004.” According to Aleksandr Moroz, head of the opposition Socialist Party, it is possible that events in Ukraine could develop as in Georgia, if the Ukrainian authorities create a similar provocation during the course of upcoming elections. Meanwhile, the Chairman of the Ukrainian Verkhovna Rada (Parliament), Vladimir Litvin, ruled out the development of events in Ukraine according to the “Georgian” scenario. In his words, what happened in Georgia is a “signal” for the Ukrainian political elite, who, rather than being concerned with the search for enemies, should “consolidate their efforts around more urgent issues.” 
|
|
29th November 2003, 06:08
|
|||
|
|||
|
Ukraine and Georgia's Velvet Revolution
Ukrainska Pravda
http://www.pravda.com.ua Ukraine and Georgia’s Velvet Revolution Taras Kuzio, for UP , 24.11.2003, 16:53 Georgia’s velvet revolution closely resembles that in Serbia in October 2000 when Slobodan Milosevic claimed victory in Yugoslav presidential elections. These results were then overturned by the victory of the democratic opposition candidate Vojislav Kostunica. As in Georgia, the defection of the silovyky from the regime played a decisive role in preventing fraudulent election results being implemented. After weeks of opposition protests and the storming of parliament last Saturday, Eduard Shevardnadze resigned as president. Shevardnadze had ruled Georgia as interim leader and twice as president since returning to the country in 1992. He was due to step down in March 2005. Of the 12 member states of the CIS, Ukraine and Georgia were the last two with potential chances of holding democratic presidential elections in 2004 and 2005 respectively. All other CIS states had either held referendums to prolong presidential terms (Central Asia), held fraudulent elections (Armenia, Belarus) or organised successions from father to son (Azerbaijan) or prime minister to president (Russia). Now, Georgia will hold presidential elections ahead of Ukraine. The new head of state, according to the Georgian constitution, is parliamentary speaker Nino Burdzhanadze, another opposition leader. Fresh parliamentary elections are to be held in 45 days. Presidential elections will follow. Election results made official last Thursday, after weeks of unofficial tallies, were widely believed to be fraudulent. These results were denounced by the USA, Georgia’s largest supplier of international assistance, the EU and OSCE. Their reaction to Georgia’s elections was – as usual – radically different to that of the CIS states, such as Russia and Ukraine, who supported the fraudulent outcome. In July former Secretary of State James Baker visited Georgia to persuade Shevardnadze to hold free and fair elections. Baker is an old friend of Shevardnadze when he was the Soviet Foreign Minister in the late 1990s under Mikhail Gorbachev. More recently, the US sent Deputy Assistant Secretary of State Lynn Pascoe to broker a negotiated solution. This showed the degree to which the USA (unlike Russia and Ukraine) is interested in supporting the democratic process in Georgia. The Central Election Commission claimed that the pro-Shevardnadze For a New Georgia coalition obtained 21.3 per cent, coming first in the blocs that made it through the 7 per cent threshold. Second came Democratic Revival Union, the political party of Adjar regional leader Aslan Abashidze, with 18.8 per cent. Together these two blocs would control 40 per cent of the 150 deputies elected on proportional party lists out of parliaments 235 deputies. Four opposition parties also made it through he threshold. The National Movement-Democratic Front (EM-DP) of Tbilisi City council chairman Mikhail Saakashvili, whose supporters played a decisive role in Georgia’s velvet revolution, came third with 18 per cent. 35-year old Saakashvili is a former highly regarded Justice Minister who resigned a few years ago in protest at high level corruption. After leaving government he created the EM-DP. Saakashvili’s equivalent in Ukraine would be Serhiy Holovatiy who left the post of Justice Minister and is now a member of the Yulia Tymoshenko bloc. Like EM-DP, the Tymoshenko bloc is also radical and accused of being "populist". The EM-DP was followed by the Labour Party (12 per cent), acting head of state and parliamentary speaker Burdjanadze’s bloc (8.8) and the pro-business New Rightists Party (7.4). But, exit polls conducted by opposition groups gave the EM-DP first place. In the upcoming elections the EM-DP and Burdjanadze’s bloc are likely to garner first and second place. The 39-year old Burdjanadze is, like Saakashvili, a former Shevardnadze supporter. Both created opposition movements in protest at high level corruption. A similar process took place in Ukraine with national democrats deserting Kuchma, with whom they had been in alliance from 1991-2001, in protest at the allegations against President Leonid Kuchma that surfaced during the Kuchmagate crisis. The EM-DP started panic in the presidential administration after it won the Tbilisi City council in June 2002 as Shevardnadze’s For a New Georgia failed to win a single seat. EM-DP leader Saakashvili is head of Tbilisi City council. In the city of Kyiv, the For a United Ukraine bloc and SDPUo failed miserably in the 2002 elections. Mayor Oleksandr Omelchenko is likely to back Viktor Yushchenko next year. Shevardnadze’s For a New Georgia bloc, which had been hastily created after his Union of Citizens of Georgia had disintegrated in Summer 2001, had begun to fall apart after the 2 November elections. Some leading members of For a New Georgia had begun negotiating deals with the more moderate Burdjanadze bloc, fearful of the coming to power of the more radical EM-DP. The For a United Ukraine bloc fell apart a month after last years elections. Alone of the CIS states, Ukraine has no single "party of power", only "parties of power", the key to creating an authoritarian regime. (The exception is Belarus because Batka Alyaksandr Lukashenka believes Belarusians are immature for parties). Members of Ukraine’s "parties of power" are rumoured to be negotiating with the moderate opposition, something presidential administration head Viktor Medvedchuk sees as his role to prevent. Saakashvili played the key role in organising street protests and the storming of parliament and other government buildings. Burjanadze, who opposed calls for Shevardnadze’s resignation and did not back street protests, has though gained most from his resignation. As acting head of state, Burjanadze is in a good position to capitalise on winning the upcoming election. Rivalry between Saakashvili and Burjanadze is likely to escalate in the presidential elections. Tymoshenko and Yushchenko, Ukraine’s equivalent radical and moderate opposition leaders, are likewise not united on many issues. Another threat Georgia faces is instability in the Muslim enclave of Adjaria on Georgia’s border with Turkey. Shevardnadze struck a deal with Abashidze whereby he would provide political backing for Shevardnadze in return for Tbilisi not interfering in Ajaria, long known as a highly corrupt region. Abashidze’s supporters were bused into Tbilisi to back Shevadnadze although violence did not take place with opposition supporters. Abashidze controls Adjaria as his personal fiefdom and his Democratic Revival Union won 95 per cent of the vote in the region. This mass falsfication of election results in Adjaria will have to be dealt with in the upcoming elections to be held in 45 days. The opposition had demanded that the elections be declared invalid in Ajaria and in Kvemo-Kartli, a region with a large Azerbaijani minority that backs Shevardnadze. Ajaria is likely to threaten to secede to prevent Abashidze’s removal from power. Opposition attempts to remove Abashidze may be also thwarted by Russian support. One of two Russian military bases in Georgia is in Adjaria’s capitol city of Batumi, a strategically important Black Sea port. Two weeks ago Abashidze toured Armenia, Azerbaijan and Russia on Shevardnadze’s behalf to drum up CIS support. Ajaria’s equivalent in Ukraine is the Donetsk region, the personal fiefdom of Tatar Renat Akhmetov, Ukraine’s wealthiest oligarch. As we saw in Donetsk on 31 October, when Yushchenko was prevented from holding an Our Ukraine congress, Donetsk is akin to a mini Belarus where the population do not enjoy any constitutional rights. A key factor in persuading Shevardnadze to resign was the desertion of his key allies. In the approach to the October 2004 presidential elections the same will take place in Ukraine. Especially if Kuchma continues to be incapacitated due to ill health. First came Georgian State Television head Zaza Shengelia who resigned after being publicly rebuked by Shevardnadze for allegedly being too pro-opposition. Tedo Japaridze, head of the National Security Council who has close ties to the USA, publicly distanced himself from the election falsifications. Shevardnadze’s supporters also accused Minister of State Security Valeri Khaburdzania of defecting to the opposition. International Affairs adviser Levan Alexadze also defected to the opposition. Japaridze’s steps probably swayed branches of the security forces to either defect to the opposition or refuse to impose Shevardnadze’s state of emergency. National Guard and special forces stationed on the outskirts of Tbilisi switched allegiances last week. In Ukraine the silovyky could stay neutral or defect to the moderate opposition next year. The Anti-Crisis Centre aims to improve inter-action within the executive in the event of crises "resulting from extremist manifestations or terrorist actions". The Anti-Crisis Centre is based at the Anti-Terrorist Centre of the SBU and is headed by Yuriy Zemlyanskiy. The SBU’s Anti-Terrorist Centre, under which the newly created Anti-Crisis Centre is placed, is integrated with the CIS Anti-Terrorist Council. A 22 November decree removed Yevhen Marchuk from the Anti-Crisis Centre created in Novemb 2002, three months after a law to combat terrorism was adopted. Others added to the Centre included newly appointed Interior Minister Mykola Bilokin, Minister for Emergency Situations Hryhoriy Rev and head of the SBU, Ihor Smeshko. Why is Marchuk not a member of the Centre? We know that in the 1999 presidential elections Marchuk supported a populist, anti-Kuchma campaign. After he was bought by Kuchma in the second round and became secretary of the National Security and Defence Council, his allies left to join another anti-Kuchma populist – Tymoshenko. According to a lengthy study of the Kuchmagate crisis published in September 2002 in "Jane’s Intelligence Digest" and private sources in the US government, Marchuk is the most likely to have either known about or supported Mykola Melnychenko when he recorded Kuchma’s office in 1999-2000. The USA is training Georgian spetsnaz forces since Summer 2002. The defection of these spetsnaz forces, led by their commander Georgi Shengilia, to the opposition played a decisive role in forcing Shevardnadze to resign. Interior Minister Koba Narchemashvili and Defence Minister David Tevadze pledged their loyalty to Shevardnadze but it is unlikely that their officers would have obeyed any orders to forcefully imposed a state of emergency. Would they in Ukraine? Groups of soldiers and policemen swore allegiance to the opposition throughout last Saturday’s mass protests. The protestors were protected by a 120 man National Guards unit. We know that not all members of the Interior Minister have been happy at its Soviet-style role of working against the opposition and links between its officers and organised crime. Russian Foreign Minister Sergei Ivanov was in Tbilisi when Shevardnadze resigned and reportedly brokered negotiations between the opposition and Shevardnadze. In contrast, Ukraine’s President Leonid Kuchma used his position as head of the CIS Council of Heads of State to condemn the opposition and call for the fraudulent election results to be honoured. Kuchma’s support for Shevardnadze has discredited him even further and shows the degree to which he is cut off from reality. Fresh elections and the removal of Shevardnadze are unlikely to resolve Georgia’s deep seated problems. These include widespread corruption and tax evasion, which led to the suspension of an IMF programme earlier this year, and the loss of control since 1992 over two areas (Abkhazia and South Ossetia). A victory by the more radical EM-DP led by populist Saakashvili could lead to fresh attempts at a military solution to the Abkhaz and South Ossetian questions. This, in turn, would bring in Russia which has long backed the Abkhaz and Ossetian separatists. A victory by reformist forces in Ukraine in 2004 would not lead to an automatic improvement in the situation. Nevertheless, the example of the Yushchenko government in 1999-2001 gives us grounds for optimism. Carnegie Endowment’s Anders Aslund calculates that the government returned $2 billion to the budget which had been stolen annually. Reforms implemented by a reformist government would need to clean out the silovyky who, as we saw in the assassination of Zoran Djindjic in Serbia in March, could pose a threat to the new order.
|
|
16th April 2004, 07:54
|
|||
|
|||
|
However difficult it is for us to gain an understanding of what is happening in the internal policy of Ukraine, it should be clear for our political leaders that they ought to reply only upon their own forces. It isn’t a secret for anybody that the USA tries to affect the political situation in our republic. Here America counts on its protege Yuschenko. In this case President Kuchma plays a role of political pendulum between the West (the USA) and the East (Russia). Trying to receive some kind of American support during the forthcoming presidential elections in Ukraine, Kuchma “has swung” to the West now. In the light of it he has met Ukraine’s ex-premier and his main opponent V.Yuschenko. The meeting was held in warm atmosphere of friendship. I (as many others) interpret it as a result of turning Kuchma’s political position in the direction of America. But he risks his authority (as it was with Shevardnadze and Paksas), because the USA continues to regard him as a real threat to the development of open democratic society in Ukraine. Kuchma should remember that America rarely changes its proteges on the eve of elections. Yankees will always find a pretext for his discharge and look for a legitimate excuse for their actions. I can understand Kuchma if he plans to make some concessions to his opponent in exchange for guarantees of his own security after his re-election.
|
|
21st April 2004, 19:44
|
|||
|
|||
|
Apropos of that, from Ukrains'ka Pravda:
http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/april/19/2.shtml Втома від України: українсько-американські міфи Люба Шара, Вашингтон, УП , 19.04.2004, 17:00 Якщо б в Іраку не було війни, Леонід Кучма мав би її вигадати. Важко собі уявити кращий привід покращити зіпсовані вбивством Гонгадзе й історією з "кольчугами" двосторонні відносини з Америкою, ніж участь у війні на боці США. Ще рік тому Україна знаходилася на межі політичної ізоляції. Тепер ця країна є повноправним членом антитерористичної коаліції, а Леонід Кучма регулярно отримує листи від Джорджа Буша з подякою за стійкість українського народу в боротьбі зі світовим тероризмом. На цьому реальність закінчується, і починаються міфи, створені через хибні уявлення сторін одна про одну, – те, що називають "mirror imaging", тобто проектування на партнера власних уявлень про речі. Міф перший, широко поширений в Києві, про те, яку користь Україна буде мати від участі "у миротворчій місії". Торік, коли український парламент приймав рішення про направлення військового контингенту до Іраку, йшлося про економічні переваги для української економіки, зокрема про потенційні контракти для українських компаній на відбудову повоєнного Іраку. В результаті Україна має в Іраку четвертий за розміром військовий контингент, чотирьох загиблих і жодного контракту, у той час як Росія, яка військ не надсилала і взагалі всіляко протестувала проти війни, спромоглася укласти мільярдний контракт з Іракським міністерством енергетики для своєї компанії "ІнтерЕнергоСервіс". На запитання українців під час нещодавнього візиту до Вашингтону української делегації на чолі з міністром економіки Деркачем – а де ж, мовляв, контракти – американці розказували про процедурні питання, відкритий тендерний процес й інші регуляторні речі, які до політики прямого відношення не мають. "Якщо контракт, що надійшов з Бразилії, яка не надсилала військ, дешевший, краще відповідає часовим вимогам тендеру, ми не можемо сказати: "зачекайте хвилинку, Україна робить важливий внесок, ми дамо контракт Україні"... В системі США – це незаконно", – заявив 15 квітня у Вашингтоні другий заступник державного секретаря США Стівен Пайфер. А заступник Державного секретаря США Ричард Армітадж взагалі вважає, що мотивацією українського уряду надіслати війська до Іраку була боротьба із світовим тероризмом. Відповідаючи 15 квітня на запитання "Української правди" про контракти для українських компаній, він заявив: "Я не думаю, що народ України чи уряд України приймали рішення про приєднання до коаліції для того, щоб вигравати контракти. Я не думаю, це доречно, і я не думаю, що це було мотивацією для українського уряду". Одним словом, класична ситуація із "моя твоя нє понімай" – Україна вдруге наступила на граблі після відмови від бушерського контракту. Тоді українським громадянам теж добряче промили мізки, стверджуючи, що відмова приведе до манни небесної у вигляді американських інвестицій з багатьма нулями. Забули лише сказати, що пані Олбрайт, на той час державний секретар США, після візиту якої до Києва Кучма відмовився від контракту, жодну з американських компаній не представляє і, на відміну від українського президента, адміністративний ресурс до них застосувати не може. Залишилося лише з’ясувати, якими міфами 5 червня 2003 року керувався тоді ще секретар Ради національної безпеки й оборони України пан Марчук, коли, представляючи у парламенті президентський проект закону "Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак", стверджував, що "наміри щодо участі в економічній розбудові Іраку висловили понад 80 українських компаній". Зрозуміло, що не всі вони однаково вистоять у конкурентній боротьбі, вів далі Марчук, "але 5,2 мільярда доларів США, які уже реально виділено для фінансування проведення першої фази відбудови Іраку, є вагомим аргументом для ефективного докладання зусиль". І далі: "Враховуючи той факт, що розв'язання економічних проблем Іраку багато в чому обумовлено перебігом процесу військово-політичного врегулювання, навіть тимчасова присутність миротворчих підрозділів Збройних Сил України в Іраку дозволить нівелювати перешкоди, що існують, для практичного залучення українських підприємств до відбудови Іраку та відновлення колишнього рівня економічного співробітництва України з майбутнім урядом" (цитується за стенограмою того засідання парламенту). Міф другий, широко популяризований в Україні комуністами й адміністрацією президента Кучми про "Ющенка – ставленика Америки". До Ющенка, дійсно, мають особисті симпатії чимало урядовців у Вашингтоні, які займаються Україною, але політика базується не лише на особистих симпатіях. Американцям зараз настільки не до Ющенка і настільки не до України, що це важко було б навіть уявити за часів президентства Клінтона. І причин тут дві. Перша – 2004 рік є виборчим не тільки для України, але й для Сполучених Штатів. По-друге, війна в Іраку відтягує на себе величезну кількість урядової уваги, фінансових і людських ресурсів. Збіг у часі українських і американських президентських виборів – аргумент на користь кандидата від влади, оскільки адміністрації Буша восени буде не до України. Тут би собі переобратися. Крім того, Сполучені Штати ведуть війну, і спрацьовує психологія воєнного часу, коли, як то кажуть, не до дипломатичних тонкощів. Усі, хто підтримують Америку, зараховуються до її друзів, включно з такими одіозними режимами, як узбецький, хто проти – потрапляє до протилежного табору. Антитерористична коаліція, яка, за виключенням американських і британських військ, більше схожа на велику недобудовану "потьомкінську дєрєвню", ніж на справжню військову потугу, все одно є надзвичайно важливою для адміністрації Буша, хоча б з пропагандистської точки зору. Леонід Кучма, надіславши війська до Іраку, потрапив до категорії друзів Америки, нехай і тимчасових, а тому найближчим часом можна очікувати ще більше листів від Буша до Кучми із висловленням вдячності за присутність українських військ в Іраку. Притому, чим більше опозиція буде наполягати на виведенні військ, тим більше таких листів буде надходити і тим більше буде зміцнюватися позиція Кучми в очах теперішньої американської адміністрації. Ющенкові Буш листи не пише, 5 червня 2003 року тільки 39 членів фракції "Наша Україна" голосували за відправку українських миротворців до Іраку, так що не поспішаймо робити висновки про те, хто є і хто не є "ставлеником Америки". Міф третій про Америку, яка втручається у передвиборчий процес в Україні, бажаючи обрати "свого президента" (тобто Ющенка) – страшилка, активно розповсюджувана широким колом політичних гравців, від комуністів до російського посла в Україні Чорномирдіна. Насправді, не все виглядає так добре, як гадають вищеназвані діячі. Жодних державних грошей (через Агенцію з міжнародного розвитку США чи інші фонди) на кампанію опозиції США виділяти не буде, тому що це незаконно, і кожна особа, знайома з американською системою тендерів, про це знає. Якщо б питання з тендерами вирішувалися так легко, можливо б, і ті 80 українських компаній, про які згадував у своєму зверненні до Верховної Ради Євген Марчук, вже давно б мали мільйонні контракти в Іраку. Під час виборчої кампанії в Україні державні американські гроші підуть на підтримку третього сектору, тобто на навчання політичних партій, спостерігачів, паралельний підрахунок голосів і таке інше. Тобто на заходи, до яких у теперішнього українського керівництва виробився стійкий імунітет і які цілком нейтралізуються певною кількістю адміністративного ресурсу, превентивним побиттям активістів, недопущенням спостерігачів на виборчі дільниці і зняттям опозиційних кандидатів рішеннями підконтрольних судів. Американці можуть, звичайно, застосувати більш агресивні дії, наприклад, арешт рахунків деяких близьких до Кучми людей, про які буде розголошено на суді Лазаренка, або невизнання результатів виборів через масові порушення виборчого законодавства. Однак, чи такі кроки буде здійснено? Швидше за все, – ні, беручи до увагу важливість України для очолюваної США антитерористичної коаліції. Нарешті, міф четвертий, поширений серед американських державних діячів, що займаються Україною, про дієвість американських заходів із забезпечення вільних і справедливих виборів в Україні. Міф є класичним проектуванням на партнера своїх власних поглядів. Американці свято вірять у те, що якщо багато разів щось повторювати психічно здоровій людині, то вона врешті-решт має це запам’ятати. Тобто, якщо дуже довго повторювати українському керівництву про необхідність вільних і справедливих виборів, то і президент Кучма з Медведчуком зрозуміють важливість цього питання і зроблять все по-чесному. У березні до України приїздив заступник державного секретаря Ричард Армітадж. Незабаром Україну відвідає другий заступник державного секретаря США Стівен Пайфер. Очікується ціла низка інших американських делегацій до Києва, які мають донести до українського керівництва важливість для двосторонніх стосунків саме вільних і справедливих виборів в Україні. Чи слова американських урядовців справляють хоч який-небудь вплив на українське керівництво? Чи мають американці більш дієві заходи, ніж дружні дипломатичні поради? Про вплив слів стає зрозуміло після аналізу березневого перебування у Києві пана Армітаджа. Він привіз із собою два, як тепер модно говорити, "месіджі" до українського керівництва: 1) ні, ні, ні порушенням на виборах; 2) так, так, так українським військам в Іраку. І хоча Стівен Пайфер стверджує, що головною метою перебування у Києві Армітаджа були питання демократії, це абсолютно не випливає з аналізу офіційних українських ЗМІ, які повністю "проковтнули" демократію, залишивши тільки "дякую" за Ірак. Два месіджі у випадку з Україною абсолютно не спрацьовують, як і розмови про демократію тет-а-тет з Кучмою. Ну, не американець він, не прищепити йому на старості років любові до справедливих виборів. Під час приватних зустрічей з американцями він, очевидно, з усім погоджується, а сам тримає дулю в кишені. Приватні розмови – це саме той стиль спілкування, до якого звикло керівництво України: приємно і безпечно. За Ірак похвалять, а про демократію все одно ніхто не дізнається. Провладні ЗМІ завжди інтерпретують в потрібному світлі зміст будь-яких приватних зустрічей і послань. Що ж до більш дієвих засобів впливу на українське керівництво, то той самий Стівен Пайфер наголошує на важливості для України червневої зустрічі країн НАТО у Стамбулі, де начебто буде обговорюватися прогрес Києва у проведенні вільних і демократичних виборів. Але, по-перше, з легкої руки українського президента початок виборчої кампанії перенесено на початок липня, тобто невідомо, що саме країни НАТО будуть оцінювати в червні. По-друге, головним питанням на цьому саміті буде офіційна участь НАТО у миротворчих операціях в Іраку. Очікується більш ніж жвава дискусія, де навряд чи знайдеться місце Україні. США, безсумнівно, визнають будь-якого нового президента України, байдуже – Ющенка чи Януковича. Жодних каральних акцій, як це уявляють собі у Києві деякі гарячі голови, не буде. Однак, у разі масових порушень загальноприйнятих норм виборчих кампаній, а-ля Донецьк минулого року, можна очікувати зростання феномену, який у Вашингтоні називають "втомою від України". Суттю цього феномену є розчарування щодо України через відсутність з її боку кроків у напрямку демократизації суспільства і наближення до Європи. Безпосереднім наслідком "втоми від України" буде гальмування пріоритетних для Києва економічних питань, зокрема зняття поправки Джексона-Веніка і визнання України країною з ринковою економікою, вступу до СОТ, виділення додаткових грошей на безпеку нових блоків Рівненської і Хмельницької АЕС, отримання контрактів на відбудову Іраку. Всі ці справи покладуть у ту саму довгу шухляду, де вже давно збирає пилюку історія з "кольчугами". У 2004 році опозиція опинилася сам на сам з адміністративним ресурсом. Які б міфи не створювали про Америку провладні ЗМІ, Захід, як то кажуть, цього разу не допоможе. У Заходу свої проблеми, а отже – перемагати адміністративний ресурс опозиції потрібно, покладаючись тільки на власні сили.
|
|
28th April 2004, 08:53
|
|||
|
|||
|
The financing of president elections in Ukraine is beginning. Americans are especially generous to make the elections really “transparent and fair”. USA helps Yuschenko and his party “Nasha Ukraina”. Yes, Americans are apportioning huge sum for him…. about 50 thousands dollars! From the heart! I think that Yuschenko is quoting lower than Saakashvili (he got 5 million dollars)! Simpleton! I think that he hoped for real support from USA but they as ever cheated him! Ha-Ha-HA! He couldn’t even to repair two apartments in Kiev and “a little sweet” house near Kiev by this money. It’s a pity! This is a joke but I guess the USA grew cool towards Yuschenko unfortunately. It isn’t fated!
|
|
«
Previous Thread
|
Next Thread
»
| Thread Tools | Search this Thread |
| Display Modes | Rate This Thread |
Linear Mode
|
|
All times are GMT +1. The time now is 04:12.
Ukraine Channel Services:
Contact Us | My Account | Add Your Business | Submit an Event | Submit an Article | Directory | Advertising
Ukraine Channel Information:
Home | Privacy |
Use Policy | Site Index | Establishments Index | English Blog Index | Ukrainian Blog Index
Our Geo Sites:
Algeria
Bangladesh
Ecuador
Morocco
Nepal
Nicaragua
Puerto Rico
Scotland
South Africa
Virtual Countries
© Copyright 1995- NewMedia Holdings. All rights reserved.
