Prunk und Paranoia - Frankfurter Allgemeine

[IreneLviv]

Україна: розкіш та параноя
Коли кортеж президента їде до центру міста, вулиця перекривається. Це негативно позначається на народному господарстві... Президентом, який боїться, легше управляти...
28 листопада 2010. Київ. Над Хрещатиком, центральною пішохідною торговельною вулицею міста, лунає героїчна музика. Патетичні чоловічі хори сповіщають «Перемогу народу», їх підтримують барабани та труби. Ці звуки оглушають бізнесменів у їхніх блискучих костюмах у тонку смужку так само, як скейтбордистів і старих жінок, які сидять та просять милостиню поряд з дизайнерськими магазинами. На самому Майдані Незалежності, на якому ще п’ять років тому народ протестував проти фальсифікацій виборів Віктором Януковичем, ніхто не може сховатися від цієї музики, під яку присягає перед киянами той самий Янукович.

Його президентство багато українців називають «монархією», однак воно також дуже нагадує часи радянського соціалізму, з терором служб безпеки, корупцією та економічними проблемами. «Революція поглинула своїх дітей, і місце, що звільнилося, захопили бандити без освіти та совісті», - каже один із політичних журналістів, який попросив не розкривати його ім’я. Ще два тижні тому його викликали на допит у СБУ, і він не знає, що станеться наступного разу. «Страх шириться цією країною. А Захід – занадто самовдоволений, щоб серйозно ставитись до таких тенденцій».
На крутих, вузьких вулицях центру Києва маленькі авто витісняються чорними джипами нових багатіїв. «У людей немає вибору, - каже водій таксі. – Або від’їжджаєш убік, або тебе зіштовхнуть». Міліція не втручається, навпаки: вони ще збирають гроші з водіїв маленьких авто. Але найбільшими хабарниками є політики, які безперешкодно забезпечили себе всім, чим захотіли.
Один з малих підприємців, який стоїть перед будівлею парламенту з плакатом проти Податкового кодексу, розповідає про захід на підтримку київського міського голови. У його рамках пенсіонерам, яких за пару гривень запросили висловити своє захоплення, запропонували документ, яким вони, самі того не знаючи, віддали своє житло державі. За 100 гривень (приблизно 9 євро) також студенти поставили свій підпис під відмовою від дачних ділянок, які вони успадкували і які трохи пізніше було в сотні разів дорожче продано як ділянки під будівництво.
Розмови в київський кав’ярнях точаться в основному навколо страху перед руїною та відсутності в уряду економічної політики. Інфляція сягнула 10 відсотків, майже щодня зростають ціни на продукти харчування, а зарплати зменшуються. Середній дохід становить 240 євро, середня пенсія – 80 євро, і це при тому що вартість життя є майже такою ж високою, як у Берліні.
Спеціальна допомога, як, наприклад, пенсії за інвалідністю та безкоштовні медикаменти для постраждалих від Чорнобильської катастрофи, було скасовано. Той, хто хоче лікуватись у лікарні, має спочатку заплатити лікарю пару сотень доларів; навіть тим, кому знадобилася могила, доведеться викласти пару доларових банкнот. Скаржитися міській владі може виявитися ще дорожчим задоволенням. Адже за дзвінки на її «гарячу лінію» стягується плата, яка лише трохи поступається послугам за секс по телефону.
“У кого немає родичів, які зможуть у крайньому разі допомогти грошима, довго не проживе”, - розповідає Тамара Красицька, голова організації самодопомоги жителів міста Прип’ять «Земляки», яких після аварії на Чорнобильській АЕС було переселено на Троєщину.
Троєщина – це зморений, забудований високоповерхівками район у передмісті Києва, гетто для тих, хто вижив у катастрофі, чиєю відрадою стали прикрашені іконами бараки «Земляків». Тут роздаються медикаменти з гуманітарної допомоги; ті, хто вижив, зустрічаються за чашкою чаю. Історії кожного відвідувача документуються. «Єдині, хто підтримав нас у нашій роботі, були лікарі з Хіросіми, - розповідає Тамара Красицька. – У цій країні для найслабших грошей немає».
І це, як іронічно пише один з українських журналістів у своєму блозі, цілком зрозуміло. Зрештою, гроші вкрай необхідні в інших місцях. Наприклад, для належного розміщення президента, який переміг у другому турі виборів у лютому цього року свою суперницю, тодішнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко: у Нових Петрівцях, маленькому селищі на північ від Києва, на обнесеній високим парканом території, яку охороняє купа охоронців і на якій могли б спокійно розміститись сотні людей, він побудував собі кілька схожих на замки будинків у старовинному стилі. Там є навіть приватний зоопарк, клубний будинок вартістю сім мільйонів євро та озеро.

Щоранку Януковичу доводиться їхати на роботу 23 кілометри, шлях, на який звичайному громадянину раніше знадобилась би приблизно година, тому що дорога була погана, і там постійно утворювалися пробки. Тому з державного бюджету було виділено 9,5 мільйона для будівництва нової дороги до межі міста, яка стала однією з найкращих та найдорожчих доріг у країні. Для інших же вулиць грошей не залишилось. На весь рік для їх ремонту було виділено лише чотири мільйони.
На час, коли кортеж президента, який зазвичай складається з броньованих Тойот «Секвоя» та 500-х Мерседесів, їде до центру міста, вулиця перекривається. Для решти киян, звичайно ж, різко погіршились ситуації з пробками. Це також негативно позначається на народному господарстві. «Часто мої колеги та я сам на цілу годину запізнюємось на роботу», - розповідає продавець однієї з мобільних крамниць, який у сусідньому авто нетерпляче барабанить по керму. Однак поки що він не отримав неприємності. «Шеф також часто десь застрягає».
Не тільки потреби комфорту президента обтяжують державний бюджет, а і його страх перед замахами. Радники Януковича підгодовують цей страх. Президентом, який боїться, легше управляти, ніж самовпевненим, який при необхідності діятиме всупереч інтересам тих, хто привів його до влади: олігархів з промислового південно-східного регіону, сировинних магнатів, можливо, навіть ляльководів з російського уряду, які наразі борються за економічний вплив на свого сусіда.
Партія «Єдина Росія» уклала з Партією регіонів Януковича угоду про співпрацю. Російські радники, на зразок Гліба Павловського, який має тісні зв’язки з Кремлем, підтримували Януковича ще у 2004 році. А голова президентської охорони В’ячеслав Заневський, який супроводжує його від приватних покоїв до закордонних поїздок, взагалі є громадянином Росії.
Старший радник російської академії охоронців раніше працював на Олександра Лебедя, колишнього секретаря Ради безпеки Російської Федерації, а також різних російських олігархів. Закиди про те, що його охоронець може розголосити державні таємниці в Росії, Янукович ігнорує так само, як і заборону платити зарплатню іноземцям із державної каси.
Поряд з цим зростає параноя. «По-суті, він боїться всього народу», - каже одна журналістка, яка часто спостерігає за ним під час зустрічей. А оскільки народ не так просто прибрати з вулиць, президент вирішив його перелетіти. Для цього йому придбають три вертольоти зі спеціальною бронею та системою протиракетного захисту. Їхня вартість сягає трьох – семи мільйонів євро. До цього додаються витрати на будівництво посадкової площадки, для якої місто Київ виділило йому 7 гектарів на Парковій алеї поряд зі стадіоном «Динамо». Це одна з небагатьох зон відпочинку в переповненому транспортом центрі міста, яку до нового року забетонують.
Однак колишній мер міста Іван Салій захищає президента: літати вертольотом – це світова тенденція; так, в інших країнах це вже норма. Колись те саме буде і в Україні, обіцяє він: «Оскільки ми бідна країна, ми починаємо з президента. Але коли ми станемо багатшими, тоді літатимуть усі».
Мерле Хільбк, «Frankfurter Allgemeine»